Безкоштовні державні акти права власності на землю, які були видані за спрощеною схемою згідно з урядовою постановою, можуть бути оскаржені в суді через їх невідповідність Земельному кодексові.

Уже до нового року понад двісті тисяч мешканців Івано-Франківщини, які мають право на приватизацію земельних ділянок, повинні були б отримати державні акти права власності на землю. Але знаменита “земельна” постанова Кабінету міністрів №844 від 5 серпня 2009 року, яка гарантувала безплатний акт у місячний термін, не викликала великого ажіотажу серед мешканців області. Станом на 1 грудня 2009 року до органів місцевого самоврядування із заявами про приватизацію землі звернулося лише 89 тисяч громадян. З них тільки 10 тисяч, як свідчить статистика обласного управління Держкомзему на цю ж дату, отримали свої акти. Але чи варто тішитися тим, хто скористався пропозицією уряду і отримав безплатний державний акт на землю? Експерти стверджують, що власники таких актів ризикують втратити своє право власності на землю у випадку оскарження їх видачі у суді. Виявляється, процедура оформлення таких нашвидкуруч виданих актів не відповідає вимогам чинного Земельного кодексу.

Від самого початку серед обізнаних людей було скептичне ставлення до можливості реалізувати “земельну” урядову постанову, згідно з якою кожному, хто має право на земельну ділянку, в місячний термін гарантувалася безкоштовна видача державного акту. Об’єм роботи, яку необхідно було виконати до кінця року, був просто непосильним для тієї кількості фахівців-землевпорядників, яка є в Україні. Експерти уже навіть почали підраховувати, скільки державних актів за секунду мало би видаватися в країні на виконання цієї постанови.

Відомо, що в нашій державі майже 7 мільйонів громадян недооформили своє право власності на земельну ділянку в процесі приватизації. Тільки на Івано-Франківщині таких громадян налічується понад 200 тисяч. Для того, щоб у місячний термін видати їм безкоштовні акти на землю, землевпорядники мали б працювати цілодобово, мобілізувавши при цьому всі трудові ресурси, включно з землемірами із приватних фірм та студентами вузів.

Дешево і сердито

“У рамках боротьби із “земельною мафією” урядовою постановою спершу було заборонено залучати до виконання землевпорядних робіт приватні організації, хоча саме вони за ліцензіями Держкомзему раніше всю основну роботу і здійснювали, – розповідала репортерові “ГК” помічник народного депутата Романа Ткача, юрист Оксана Кобрин. – У нашій області, як і в більшості областей України, існують тільки дві державні установи, на плечі яких мала б лягти ця важка ноша, – Регіональний інститут землеустрою та Карпатське підприємство геодезії, картографії і кадастру. Ще є центри Державного земельного кадастру (ДЗК), але там останнім часом значно скоротилася кількість працівників, фактично в них основна функція – реєстрація актів, договорів оренди. Бригад землемірів для проведення в стислі терміни такого обсягу робіт явно не вистачає”.

Зрештою, уряд таки дозволив залучати для виконання землевпорядних робіт працівників приватних організацій на контрактній основі. Але ентузіазму така урядова ініціатива не викликала. Мізерне державне фінансування, передбачене на виконання робіт, змушувало приватників йти на співпрацю з органами Держкомзему тільки під примусом загрози залишитися в майбутньому без ліцензії, тобто втратити бізнес.

“Спочатку уряд виділив майже 6 мільярдів гривень на реалізацію цієї програми, за таких умов середня ціна одного державного акту була реальною і складала 700-800 гривень, – розповідала Оксана Кобрин. – Коли ж грошей у стабілізаційному фонді не виявилося, фінансування було зменшено більш ніж у десять разів. Внаслідок цього Держкомзем затвердив розрахункову вартість виготовлення технічної документації в розмірі 68 гривень. У межах такого мізерного фінансування приватні землевпорядні фірми змушені були працювати собі в збиток, погоджуючись на запропоновані умови, щоб уникнути звинувачень у саботажі і не втратити ліцензію. Вони сподіваються, що після виборів всі ці розмови про безкоштовні акти забудуть і приватизація повернеться до звичної процедури”.

Юридична пастка

…До часу прийняття урядової постанови про спрощений порядок видачі державних актів оформлення необхідної документації на право власності займало багато часу і коштувало немало грошей. Як розповів репортерові “ГК” мешканець одного із сіл Надвірнянського району, від часу отримання ним рішення сільської ради до видачі державного акту минуло аж два з половиною роки. Приватизація тринадцяти соток земельної ділянки для ведення особистого господарства коштувала селянинові близько тисячі триста гривень.

“Найбільше мені коштувало виготовлення проекту землеустрою – приблизно 700 гривень, – розповідав цей чоловік. – Три відсотки від цієї суми треба було заплатити окремо на рахунок Держкомзему. Тоді розпочався збір погоджень у п’яти інстанціях, і в більшості з них довелося платити ще якийсь збір. Тільки санепідемстанція та НГВУ (поблизу ділянки – нафтова свердловина, тому виникла необхідність звернутися до нафтогазовидобувного управління – авт.) завірили документи, не вимагаючи ніяких проплат”.

Згідно з квитанціями, погодження в управліннях архітектури, екології та культури обійшлося селянинові у суму понад 400 гривень. Як він зізнався, двадцять гривень довелося дати екологам у кишеню, щоб вони заправили автівку бензином і виїхали на місце, де розташована земельна ділянка. Ще по 5-10 гривень ішло через касу на офіційну оплату за отримання необхідних для технічної документації довідок – про невикористане право безплатної приватизації, присвоєння кадастрового номера, витяг з оціночної вартості землі тощо. Врешті-решт ще 90 гривень селянин змушений був заплатити за реєстрацію державного акта, який він отримував уже наприкінці минулого року, коли дія “земельної” постанови була саме в розпалі. До речі, експерти припускають, що до звітності обласного управління Держкомзему про хід виконання програми уряду було внесено чимало тих громадян, які, як і в наведеному прикладі, вже розпочали процес виготовлення технічної документації і отримали аж ніяк не безкоштовний державний акт на загальних підставах. Разом з тим фахівці натякають, що ті, хто пішов старим, перевіреним способом, зробили правильніше з точки зору правового забезпечення своєї власності. Як виявилося, процедура спрощеної приватизації земельних ділянок приховує юридичні пастки, які можуть бути використані у суді тими, хто забажає оскаржити видачу державного акта.

“Урядова постанова суперечить Земельному кодексу, – вважає юрист Оксана Кобрин. – За його нормами, при виготовленні технічної документації повинно відбутися погодження з межівниками – фізичними та юридичними особами, які мають у власності землю по сусідству. У нас часто були випадки, особливо в гірській місцевості, коли за принципом “вітцівщини” рішенням сільської ради виділялися землі, які належать до лісового фонду, який не підлягає приватизації. Коли такі випадки виявлялися, то державний акт не видавався. Тепер в умовах поспіху ніхто ці питання ретельно перевіряти не стане, зрештою, до цього постанова не зобов’язує”.

Зважаючи на таку юридичну колізію, експерти прогнозують, що після закінчення видачі безкоштовних актів на землю суди України будуть завалені позовами На щастя, охочих скористатися урядовою постановою виявилося не надто багато. Можливо, так сталося насамперед через те, що основними “стрілочниками” виконання постанови стали місцеві ради, на які покладено збір заяв від громадян і видачу державних актів. Разом з тим органи місцевого самоврядування ні проконтролювати, ні прискорити процес приватизації не можуть: всі землевпорядні роботи покладені на органи Держкомзему.

Земля пропадає

Відсутність ажіотажу довкола безкоштовних державних актів можна пояснити ще й тим, що за умов продовженого мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення теперішні власники земельних ділянок обмеженні у своїх правах на володіння землею.

“З підтриманням мораторію на продаж землі держава не залишила селянам іншого вибору, як здавати землю в оренду в кращому випадку, отримуючи по 100-200 гривень орендної плати за рік, – розповідала Оксана Кобрин. – Власники земельних паїв – здебільшого колишні колгоспники, які вже не здатні самостійно обробляти землю. Тому земля в нас або простоює і заростає бур’яном, або здається у середньострокову оренду терміном 3-5 років. Зрозуміло, що такий орендар намагатиметься за короткий час витиснути все із землі, не дбаючи, які ґрунти він залишить власникові паю. Для власника подвійний мінус – він отримає виснажену землю, заробивши при цьому лише кілька сотень гривень”.

Не секрет, що, попри заборону продажу землі сільськогосподарського призначення, тіньовий ринок у цій сфері існує. Найчастіше купівля землі маскується під довготривалу оренду терміном до 50 років із символічною фіксованою платою. У нашій місцевості ціна таких тіньових продаж під виглядом довгострокової оренди становить 100-200 доларів за сотку. При організації відкритого ринку експерти прогнозують збільшення вартості землі вдесятеро.

Очевидно, що у майбутньому вартість землі, яка поки що ще не стала товаром, неодмінно буде зростати. Тому узаконити своє конституційне право на приватну земельну ділянку доцільно, і зробити це слід якнайскоріше. “Якщо землевласник твердо переконаний, що у нього немає ніякого межового спору, поруч з ділянкою не проходять лінії електропередач чи трубопроводи, то гріх було б не скористатися наданою державою можливістю отримати державний акт на землю за прискореною схемою, – радять юристи. – Якщо ж виникають сумніви, то краще пройти за загальною процедурою, яка описана в Земельному кодексі. Адже, за урядовою постановою, державний акт на землю видається на руки власникові без технічної документації, вона зберігається у відділах земельних ресурсів. Тому у випадку судового оскарження громадяни матимуть труднощі з відстоюванням свого законного права на землю”.

Богдан СКАВРОН, «Галицький Кореспондент»