Відмовитися від існування спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із передбаченням існування натомість центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кадастрової діяльності та геопросторових даних – такі нововведення пропонуються у законопроекті «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (№ 2194 від 01.10.2019 р.).

Відповідно до прикінцевих положень документу, у разі прийняття даного законопроекту, Кабінет Міністрів України повинен буде у місячний строк вжити заходів щодо утворення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кадастрової діяльності та геопросторових даних, та визначити міністерство, уповноважене здійснювати повноваження щодо формування державної політики у сфері земельних відносин.

На переконання авторів законопроекту, важливим завданням є глибоке переосмислення ролі та місця державних органів земельних ресурсів у регулюванні земельних відносин в Україні. При цьому, чимдалі більш очевидним стає й те, що ці органи вже потребують вже не просто реорганізації (адже попередні п’ять реорганізацій не призвели до суттєвого покращення їх діяльності), а більш рішучих та принципових рішень. Корисним у цьому відношенні може стати т.зв. «грузинський досвід», коли після «Революції троянд» у 2003-2004 роках, найбільш дискредитовані масовою корупцією органи влади підлягали повній ліквідації. Це, з одного боку, стало запорукою відновлення довіри суспільства до державних інституцій, а, з іншого боку, дозволило повністю перебудувати роботу державного апарату, а не обмежуватися косметичними змінами.

Як зазначається в пояснювальній записці, земельна реформа, яка була розпочата в Україні 15 березня 1991 року, переслідувала мету масштабного перерозподілу земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель. Для виконання цих цілей  у 1991 році був створений Державний комітет України по земельній реформі.

 Протягом наступної чверті сторіччя державні органи земельних ресурсів під різними приводами зазнавали неодноразових реорганізацій. І протягом всього цього періоду спостерігався незмінний тренд на постійне розширення та зміцнення їх управлінської вертикалі, створення розгалуженої мережі власних територіальних органів, інституційне закріплення адміністративного впливу на практично усі процеси набуття і реалізації прав на землю на рівні законодавства, реалізацію масштабних проектів міжнародної технічної допомоги тощо.

І якщо Державний комітет України по земельній реформі, на момент свого утворення, мав порівняно невеликий штат у 70 осіб, то сучасна Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) із її територіальними органами є п’ятим за величиною штату цивільним відомством країни, що представлений на рівні кожного району та/або міста. Відомству підпорядковано 48 державних землевпорядних та топографо-геодезичних і картографічних підприємств. Утримання Держгеокадастру у 2017 році обійшлося платникам податків в Україні у 1,11 млрд. гривень (близько 41,7 млн. дол. США), а у 2018 році на ці ж цілі вже передбачається використати 1,90 млрд. гривень бюджетних коштів (близько 71,2 млн. дол. США), при чому лише на бюджетну програму із керівництва і управління – 1,44 млрд. гривень . До речі, доволі цікавим і показовим свідченням невідповідності прийнятого у 2014 році найменування та фактичного змісту діяльності Держгеокадастру, є той факт, що питома вага видатків на, власне, загальнодержавні топографо-геодезичні та картографічні роботи складає мізерні 0,3 % кошторису служби.

Із формально сервісного відомства, яке б мало опікуватися технічними питаннями ведення кадастрового обліку, організації топографо-геодезичних робіт загальнодержавного значення, ведення фонду землевпорядної документації тощо, органи земельних ресурсів поступово перетворилися на потужну вертикально-інтегровану «державну корпорацію», що починає агресивно відстоювати та лобіювати власні відомчі інтереси на всіх рівнях державного управління, ефективно конвертує владні повноваження у політичний та економічний вплив, відіграє ключову роль у перерозподілі та наданні доступу державних та комунальних земель тощо.

Особливе занепокоєння викликає той факт, що земельні відносини в Україні у останні десятиріччя можуть впевнено вважатися однією із найбільш корумпованих сфер державного управління. При цьому систему державних органів земельних ресурсів, в межах якої зосереджено широкий спектр повноважень щодо розпорядження землями, організації землеустрою та оцінки земель, ведення Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, регулювання топографо-геодезичної діяльності тощо, слід розглядати як надзвичайно привабливий організаційно-управлінський інструмент для розбудови централізованої вертикалі з вилучення корупційної ренти у процедурах безоплатної приватизації земель, видачі документів дозвільного характеру, зміні призначення земельних ділянок, веденні земельного кадастру тощо.

Складність, розпорошеність та колізійність земельного законодавства України створює передумови, при яких набуття і повноцінна реалізація прав на землю громадянами, підприємцями та органами місцевого самоврядування стають можливими, по великому рахунку, лише за «доброї волі» чиновників державних органів земельних ресурсів. При цьому, якщо припустити, що внаслідок політичних рішень такі органи можуть будуть очолені недоброчесними особами, які слідуватимуть не інтересам суспільства, а меті особистого збагачення або збагачення політичної групи, що їх делегувала, через контроль за кадровими призначення недоброчесна поведінка може бути швидко поширена на усі нижчі ланки прийняття рішень. В цьому випадку, державний орган, що, нібито, покликаний служити суспільству, може стати надзвичайно привабливим середовищем для становлення та зміцнення стійких злочинних угруповань, метою яких буде акумуляція, перерозподіл та примноження корупційної ренти, джерелом якої стає «ручне» регулювання доступу земельних ресурсів через управління державним майном, вибіркове застосування адміністративних процедур та дозвільної системи, а також здійснення державного контролю (нагляду).

Законопроект «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» включений до порядку денного другої сесії Верховної Ради України дев’ятого скликання.